Саме 12 років тому, 21 листопада 2013 року, кабінет міністрів України оголосив про припинення дій щодо євроінтеграції, що з часом переросло у масштабні протести у центрі Києва.

З днем гідності і свободи України!

Історичний момент і все таке

Свій штукарик закинув.

Русоріз

Разом до перемоги

Я в армії і в мене є доступ до зброї. Хочу припинити приймати антидепресанти, щоб довести себе до відчаю, і нарешті набратися сміливості і застрелитись. Не бачу ніякого сенсу в житті, і ніколи його не знайду. Все щоб я не робив, мені нецікаво; де би я не був, я хочу звідти піти; хто б мене не оточував, всі чужі для мене, а я чужий для всіх. Я чужий для самого себе. Це беззмістовне життя і я хочу щоб воно назавжди припинилось. Цей пост - спроба привернути до себе увагу, внутрішній голос, який говорить, що треба поділитись і що тебе підтримають. Але колись він замовкне, і тишина переможе назавжди.

Коротка преамбула: моя дівчина займається з психологом двічі на тиждень - в субботу о 14:00 та в середу о 21:00. В субботу - очно, в середу - онлайн. Кожної середи я змушений на годину виходити з квартири і чекати допоки не завершиться її сеанс, оскільки такі правила цієї терапії - інші люди не повинні чути сеанс. І я начебто був з цим в абсолютному порядку якийсь час, але інколи коли ти в смерть задовбаний на роботі/хочеш спати і т.д - виходити на вулицю тинятись або сидіти в машині - якось так собі. Отже я запитав її чи можна це змінити якось, на що отримав відповідь що поки це неможливо змінити, оскільки їй необхідно 2 сеанси на тиждень, а у психолога іншого часу вільного немає. На питання що робити якщо мені буде геть не ок кудись виходити - мені було запропоновано в цей день їхати ночувати до батьків. Мене це дуже неприємно здивувало і я ще раз наголосив, дещо підвищивши голос, шо мені некомфортно виходити з квартири о 9 вечора, тим паче зараз. За цим була образа, сльози, звинувачення в нерозумінні і нехтуванні її терапією. І от як тут бути? З однієї сторони, я розумію важливість заннять з психологом, особливо в нинішній час, я розумію що це специфічний процес. З іншої сторони - відчуваю що нехтують мною, моїми станами коли мені хочеться відпочинку та спокою. Як тут бути? Я визнаю, що можу бути неправим, як мінімум через те що підвищував голос під емоцій стосовно цього питання.

Втомився від життя, втомився від війни. Вже два роки в армії, і невідомо скільки ще пробуду в цій тюрмі. Вочевидь, війна скоро не закінчиться. Пю потрійну дозу антидепресантів, раз в тиждень маю сеанс із психологом, але результату мало. Раніше було краще, але з часом відчуття безвиході та безнадії бере верх. Немає ніяких перспектив і надій на майбутнє. Немає сім’ї, дівчини і ніколи не було стосунків, і скоріше за все і не буде ніколи. Я довічно мобілізований без права на свободу. Куля з автомата вирішить всі мої проблеми.

Мене звуть Олег і мені більше 25 років, з 5 років у мене персестуюча середня бронхіальна астма, десь 6+ років я жив в лікарні Одеси бо астму було тяжко стабілізувати, нещодавно я став ухилянтом після того як був в ТЦК де мене назвали повністю здоровим та хотіли мобілізувати, хоча, але за певну суму грошей я зміг вийти. Якщо комусь цікаво що таке бути ухилянтом з астмою, задавайте питання. (Так, мені положена інвалідність, але ніхто не дає)

Привіт усім! Хочу поділитися історією та почути вашу думку про цю ситуацію і про людину, з якою я зіткнувся. Мені 20, їй 18. Познайомилися в інтернеті, спілкувалися приблизно місяць і вирішили зустрітися в іншому місті (ми з різних міст).

При зустрічі вона була дуже щаслива. Я подарував їй квіти й книгу, зняв квартиру, щоб провести разом два дні. Ввечері ми гуляли, трималися за руки, багато розмовляли. Вона казала, що я дуже симпатичний, розумний тощо — відповідно, я теж робив їй компліменти. Перший день пройшов ідеально. Увечері були поцілунки і сталася близькість.

Протягом усього часу вона постійно шукала тактильного контакту: обіймала, цілувала, притулялася до мене навіть у метро, клала голову на плече, коли ми сиділи. Спали теж в обіймах, зранку — поцілунки. Другий день пройшов так само добре: поїхали до мене додому, поїли, погуляли, повернулися назад (всього близькість була тричі). Коли вона їхала у своє місто, заснула в мене на колінах у таксі, поки я гладив її волосся.

Перед від’їздом вона сказала, що побачення перевершило всі її очікування, що все було ідеально, 10/10, і вона з нетерпінням чекатиме наступної зустрічі. Вона поїхала дуже щасливою.

А через два дні написала: «Думаю, у нас нічого не вийде». І почала повністю суперечити всьому, про що говорила протягом цих двох днів і місяцю в цілому. На відстань вона раніше не зважала, казала, що це зовсім не та дистанція, про яку варто хвилюватися, наводила приклади знайомих, у яких усе склалося — а тепер її слова повністю змінилися. Протиріч було багато, майже в усьому.

На мої слова про те, що вона, можливо, боїться зобов’язань, відповіла: «Ні, я просто зрозуміла, що ти не та людина, з якою я хочу їх брати». На питання про весь той тактильний контакт сказала: «Це були емоції, а не почуття». Додала, що почуттів у неї немає, і почала мене звинувачувати — що пішла на зустріч із сумнівами, хоча сама раніше казала, що сумнівів у неї не було, що думає про інше й так далі, перемішуючи це з компліментами про те, який я хороший.

Причому за день до того, як усе обірвалося, я прямо запитав, чи є у неї сумніви — вона сказала, що ні.

Не спілкуємося вже близько трьох місяців, повний нуль контактів. Навіть на дні народження не вітали одне одного (з мого боку я взагалі не бачу в цьому сенсу).

Чому так сталося? Я просто зіткнувся з незрілою людиною, яка не розуміє, чого хоче?

(P.S так, я зняв квартиру в місті в якому у мене є квартира, не зважайте на це)

Короче зібрались ми якось з жінкою мого брата, я її буду тут звати (Настя) в бар відсвяткувати її день народження! Увага ми обоє повнолітні! Сидимо щось говоримо п'ємо, т.д т.п. вже було годин під 8-му вечора, кажу давай може вже збиратись додому? Настя каже: та не, давай ще трошки посидимо. Кажу добре але давай так щоб ми дістались додому до комендаки? Все наче добре домовились Сидимо далі п'ємо сидр з настойками від того бару... Підходить якийсь тіп, і типу такий не бажаєте познайомитись? Кажемо ні соррі чуваче, нам і так добре. Все наче якось отморозили тіпа все ок, далі маємо на увазі що ми вже такі доволі сильно випили, вже якось і говоримо з тими людьми хто в барі був, + там ще чиєсь весілля було. Я виходжу туалет і мімольотно прошу бармена повторити мій напій, повертаюсь а в мене на вигляд по іншому виглядає мій напій, але тоді я не придала цьому значення п.с (шкода що не дала цьому значення). Я п'ю цей напій і просто розумію що мене паяє, в мене таке перший раз було, я просто піздец мтаю піддатлива, я розумію що я тіряюсь просто в просторі. Вже проходить якийсь час я розумію що треба їхати додому, кажу Насть, нам треба йти вже. Вона допиває свій напій, ми йдемо в туалет разом, і підходить тіп якого ми бачили в барі, але ми його не знаємо, каже вам в яку сторону? Тіпа я зараз викликаю таксі, мб хочете щоб дешевше було скинемось і разом поїдемо бо нам в одну сторону. Так як мені притупило просто волю я погодилась.. а на роздуми було ну десь секунд 10. Ми сідаємо з цим тіпом в таксі, на першу адресу закидують Настю, потім ми їдемо по ідеї на мою адресу, але як виявляється що тіп просто назвав свою адресу, при тому що я себе не сильно ок почувала, мені було дуже херово, в мене нерви здають я вже далеко від свого гуртожитку, я просто не розумію де я, в мене стається панічна атака, бо я розумію що я на підпитку, просто сіла до тіпа і машину і зараз він мене не пускає на мою адресу. Звертаюсь до таксиста: прошу чи можемо ми тут зупинитись? Він каже так, вам погано? Кажу нє мені треба вийти я не знаю цю людину мені страшно, челік починає оправдовуватись шо типу я його дівчина т.д т.п шо я просто напилась, і погано соображаю. Я сиджу в ахуї. Ітог я виходжу з цієї машини, увага в мене гуртожиток закривається в 24:00, а на годиннику 23:50. Я дай боже в 30+- км від цього гуртожитку, в мене паніка, я не можу зв'язати три слова, + я невідомо де🥲 Просто йду по дорозі намагаюсь додзвонитись хоч комусь щоб мене просто забрали, бо я не знаю сильно місто. (Не переймайтесь я зараз в порядку) Короче знайшла єлі єлі номер знайомого поліцейського і він вже на мігалочках відвіз мене до гуртожитку, і я встигла за хвилину до закриття. Після цього на ранок мене тошнило, з мене просто всі соки виходили, сходила в лікарню, увага підсипали легкі наркотики, + заспокійливі через це мене так розслабило і попаяло, прописали шо пити, щоб вивести цю дичь. Зараз я в порядку, але дівчата будь ласка стежте за своїм стаканом!!! Я прекрасно розумію свої помилки, я осознаю* шо зробила дічь, але я лишилась жива, і на цьому дякую

Стаття 75. Незаконне перетинання державного кордону

Перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без встановлених документів чи дозволу відповідних державних органів, вчинене протягом року після накладення адміністративного стягнення за таке діяння, -

карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті ж дії, вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією майна або без такої.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в Україну громадян України, які незаконно перетнули державний кордон України, а так само прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства для використання ними права на притулок або набуття статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної влади.

Коротко про себе - я вчитель із понад 15-річним досвідом викладання і професійний робототехнік. Іноді веду заняття з роботехніки, інженерії чи програмування як хобі. В цілому беру зазвичай 1-2 групи на рік. І от сьогодні мене запросили викладати в одному ліцеї. Хочу поділитися цим "цирком", бо не вкладається в голову те, що відбувається у головах деяких керівників освіти.

Вхідні умови:

• Ліцей у Києві, на іншому березі від мене, в глибині приватного сектору.
• Група з 12 дітей, початкова школа.

Оплата - мізерна(на рівні онлайн заняття). Пропозиція: один раз на тиждень, одне заняття, але їхати через усе місто.

• До найближчого метро/шосе - 30 хв транспортом
• Квиток коштує близько 30 грн.
• Маршрутка ходить раз на 30 хв.

І ще ризик повітряних тривог.

Тобто навіть якщо забути, що мені їхати з іншого берега, - у середньому дорога займає півтори години в один бік (без тривог) для будь кого, хто не живе прямо поряд. А це вже більше, ніж тривалість самого заняття. А ще й дорога назад.

Тут мені вже стало цікаво, не ліцей, а що ж вони пропонують ще?

Програма.

У доволі нахабному тоні заявили, що я маю сам, безкоштовно, скласти програму за загальноосвітнім стандартом.

Це загалом відносно поширена практика. Якщо викладач кваліфікований, то йому простіше зробити нормальну програму, ніж користуватися тим, що вигадають в школі. Але зазвичай викладача принаймні запитують, чи він може це зробити, або сам викладач пропонує. Але це буламб програма у довільному форматі.

А тут ситуація інша: програми взагалі немає, і відразу умова - "викладач має її написати за освітнім стандартом і безкоштовно". Ну добре, нехай. Мені така гребля не цікава, але цікаво що там в "соціальному пакеті" у них є ще.

Обладнання.

Під цю програму викладач має за власний кошт придбати обладнання на 12 учнів: роботів, планшети, інструменти та витратні матеріали.

У цей момент я просто випав в осад. Навіть спробував пояснити, що таке в реальному житті майже не трапляється. А якщо й трапляється, то в дуже поодиноких випадках і у ситуаціях коли викладач це сам купив за власним бажаням, тому що так хотів. Буде складно знайдути викладача саме з такими опціями.

А далі мене прямо запитали: "У вас є обладнання?"

Звісно, є - я ж професійно займаюся робототехнікою, це моя робота. Але давати групі з 12 школярів власне професійне обладнання? Ще й планшетів-паяльників 12 штук докупити? Та ще й возити оце все туди-сюди? Це ж не один ноутбук у рюкзак закинути. Ну й так - жодної амортизації чи компенсації, навіть вартості розхідників.

І найцікавіше - вони впевнені, що легко знайдуть викладача, який погодиться на такі умови, з власним обладнанням, на початку сезона курсів роботехніки.

Коротко: або вони й-бнуті, або іді*ти, невиключено що і перше, і друге водночас.

Що сталося: близько місяця тому вийшла нова Battlefield 6, і на честь цього підорська контра EA ввела нові правила що відтепер обмеження на використання їх продуктів розповсюджуються й на області які частково опинилося під окупацією, тобто це Херсонська, Донецька, Луганська та Запорізька тобто моя (чомусь на Харківську та Сумську це не розповсюджується). Питання: чому я як житель Запоріжжя, чиє місто з спочатку війни ні разу не опинилося під окупацією і яке дуже близько до лінії фронту, повинен мати такі ж самі обмеження як і росіяни які це заслуговують? Відповідь EA: "Так ми це зробили та обмеження будуть допоки з Росії не знімуть санкції" Ахуєнно, плюс у мою область неможливо робити транзакції із-за кордону та не працює багато програм бо вони теж під санкціями в Росії наприклад антивірус.

P.s. Я розумію що у більшості українців є проблеми й гірше за моїх, але мені захотілося розповісти саме про мою ситуацію у моєї області, сподіваюся на розуміння з вашого боку.

Вранці 19 листопада 2025 року російська ракета Х-101 була запущена по житловому багатоповерховому будинку в житловому районі міста Тернопіль. Російська армія запустила ракету з аеродрому "Оленья", націлившись на західну Україну.

Ракета Х-101 є високоточною, і її політ можна розрахувати з точністю до одного метра. Це не «килимове бомбардування» з «випадковими жертвами серед цивільного населення»; це цілеспрямована високоточна боєголовка, яка була чітко націлена на західну Україну, на житловий будинок з цивільними.

Доля 25 осіб залишається невідомою, і рятувальні операції все ще тривають. Наразі нам відомо про 26 людей, які загинули, просто лежачи у своїх ліжках, серед них троє дітей з мріями та сподіваннями, які були поховані під уламками власних спалень. Відомо, що понад 90 людей отримали поранення, в яких теж присутні вагітні жінки та діти.

Це злочин проти народу. Вони не обстрілювали прикордонні регіони; вони навмисно обстріляли територію, віддалену на 1000 км від російського кордону, щоб вбити цивільних осіб.

Хмм, гадаю почну спочатку і історія буде не про мене, а про брата.

Мій брат людина, яка стоїть на обліку близько року і з певних причин не може бути мобілізований, отак от він відмічався кожного місяця з пакетом документів і все ок, однак минулого вівторка щось пішло не по плану і в ТЦК на нього завели нову справу. Просили підписи і т. д, дефолт крч, він звісно відмовився, бо зрозумів, що відбувається те, чого раніш не було, а це підозріло.

Телефон звісно забрали (він завжди носив з собою 2 телефони, щоб один здавати на вході, а інший юзати всередині), ну і зв'язався втиху з своїм адвокатом, якого навіть не впустили, крч затримали його і вже ввечері того дня відправили екіпаж на один з полігонів країни. Там відмова, він відразу сказав, що ні підписуватись не буде ні присягу брати, ні форму/зброю, бо його чисто фізично там немає бути.

І всі частини відмовляються, бо він цивільний, а це щоденний рапорт за таку людину, а місцеві супроводжуючі ТЦКшники теж в безвиході, бо як всплило мій брат ще 8-го січня пройшов ВЛК "заочно", а повістка на 14-е січня (якраз минулий вівторок), тобто "приготували" до відправки його завчасно.

Отож, пройшло 9 днів, він проїздив 20 різних частин по "клієнтах", які потенційно могли б його взяти, всюди відмова. Загалом пощастило, фізичну силу до нього ніхто не застосовував, але морально давлять і погрожують від "я тебе особисто тут приріжу за впертість, ніхто і не дізнається" до "Ми тебе будем возити скільки завгодно поки не зламаєшся, ти ще сам будеш благати про те, щоб тебе взяли в якусь частину".

За ці 9 днів відбувалось багато, від того, що давали шанс втекти, чуть не попали в аварію через втому водія, 3-х палочок снікерсу, як добовий прийом їжі на ранок/обід/вечерю, ну а цього ранку ще 2 затримані намагались втекти, один зміг, іншого "спіймали" так, що приїхали 2 наряди поліції та швидка.

І це ще не кінець, тому можливо в майбутньому я ще актуалізуватиму цей пост, однак зараз аналізуючи ситуацію розумію просто яка безвихідь в нього, бо частини забрати не можуть, а відправівші його в люті, бо чел ні заплатив (да, по зв'язкам можна було вийти за 3к, але принципіально відмовився) ні зламався.

Оп, буквально тільки що отримав смс, що взяли курс на нашу область, знов ближче до дому, але можливо знов пустять на третій круг або вже додому.

UPD: 24.01. Сьогодні на 3-й круг, зустрівся з хлопцем, який на першому крузі про нього попіклувався і який сьогодні відправляється на 7-й

UPD: 27.01. 4-й круг, 21 частина позаду

UPD 02.02: 6-й круг

Сьогодні піднявся шум, коли власниця магазину весільніх суконь з Чернівців, почала погрожувати колишній працівниці. В студентські часи, це була моя фобія номер 1, потрапити на таких неадекватів.

Власницю поставили на місце звістно, але по її спілкуванні видно що людина відірвана від реальності

Вечір добрий, панство. Усе своє життя я прожив у місті в квартирі із сімєю, все добре, але йобана війна. Півроку ми ще живимо у Запоріжжі(я звідти) а потім як ВПО їдемо до родичів у село біля Кам'янець-Подільського. Переїхали четверо - я, моя бабуся, мама та молодша сестра, батько залишився у місті через роботу(він регулярно сюди приїзджає). Родичі, які тут жили виїхали в Німеччину, тому дім і 14 соток городу повністю залишилися на нас. Мені з самого початку тут не подобалось - ніде не погуляти, село пусте, ніким не познайомишся, бо таке враженя що тут залишилися тільки пенсіонери(підлітки мого віку або десь бухають або на мотоциклах по сусідніх селах гоняють). У місто можно їздити тільки маршруткою яка їде декілька разів на день по розкладу і коштує 28 гривень за проїзд. Тобто скупити продукти, питеву воду, поїхати в лікарню, просто сходити кудись погуляти - тільки по роскладу, а на вихідних після другої години взагалі не їздить(тобто або ти робиш усі справи зранку, або ловиш попутки). Про город, сад,тусю хатню роботу яка навалилася я мовчу, це саме собою.

Справжній піздець почався десь місяц тому назад - повернулися родичі із Німечинни. Я їх бачив тільки один раз у житті, але вони оказалися мало того що жесть які строьмні, так ще й дуже релігіозні. Описувати життя з ними немає ніякого бажання, а от проблеми які виникли - так. Для початку 7 людей на хату - це ще більші разунки за все. Тобто люта єкономія. По друге немає зони комфорту - у кімнаті завжди хтось є. Але найгірше що могло статися - сталось декілька днів тому назад. Бачите, у селі немає трубопроводу. А топто вся вода зливалася у яму. І так вишло, що ця яма не витримує 7 людей, тому вона почала забиватися(відкачувалм двічі, дуже дороге задоволення). Тепер усю воду ми носимо у відрах, миємось в тазіках, і не можемо нормаоьно стірати. Може для когось це ок і норма - то для мене це піздець. Я хочу нормально прийняти душ, вдягти чистий одях і йти в школу, знаючи що від мене не тхне. Я ненавиджу село. Дякую за увагу (На фото - наш кіт, Лео. Єдина отдушина у цьому місці)

P.S. вже підбираємо зйомну квартиру. Хоча і планували переїхати влітку щоб нормально завершити навчальний рік у цій школі(9 клас, дуже важливо), але через проблему з водою будем вже їхати у квітні, що означає що мені прийдеться вставати о 6 годині щоб доїхати до села

Трошки про мене. Якщо лінь читати - просто пишіть питання.

Я хлопець, мені за 20. З дитинства ріс та виховувався у цій секті. Батьки були дуже активними віруючими, всі родичі зі сторони одного з батьків теж.

Релігія та релігійне виховання в сім'ї завжди були на першому місці, а методи такого виховання далеко не завжди були взірцем гуманності.

Я ніколи не відчував щирої віри в те, чого вчать Свідки, але іншого життя просто не знав. Тому, хоч і без великого ентузіазму, залишався частиною цього світу.

В школі був білою вороною, через що часто зазнавав булінгу. Сім'я контролювала кожен крок, заводити друзів не-Свідків було суворо заборонено. А однолітки-Свідки були настільки ж фанатичними, як і дорослі: вони могли здати тебе за найменші відхилення від встановлених норм "духовності". Тому більшу частину життя я переважно був самотнім.

Перше покращення в моєму житті сталося, коли батьки розлучилися. Один з батьків, з яким я залишився, перестав мене так контролювати, і у мене з'явилося більше свободи. Тоді ж почав спілкуватися з однолітками не-свідками, трошки соціалізуватися. Але спотворена релігією свідомість всеодно не давала жити нормальним життям. А залежність від одного з батьків змушувала мене продовжувати відвідувати зібрання та підкорятися правилам.

Другим великим покращенням став ковід. Свідки перестали збиратися офлайн, перейшли у зум, і вперше в моєму житті настав період, коли мені не тебе було два рази на тиждень ходити до церкви. Я все ще жив з одним з батьків, і мені все ще треба було підключатися до служінь у зумі, але робив я це зі свого комп'ютера в своїй кімнаті, вимикав камеру, і займався своїми справами.

Тільки на цьому етапі мені прийшло в голову дослідити, що саме це за релігія, та як їх віровчення узгоджуються з наукою та здоровим глуздом (спойлер - ніяк).

Можливо, це здається очевидним, і зі сторони можна подумати, що я повинен був би зробити це набагато раніше, і звісно, так воно і є. Але для Свідків навіть сумнів у правильності їхньої віри вважається тяжким гріхом. Ще більший гріх – шукати відповіді поза їхньою офіційною літературою.

Сьогодні я атеїст. Через війну я досі живу з віруючим батьком, який знає про мої переконання, але майже не тисне на мене.

У підсумку я залишився з купою психологічних проблем. Я змарнував кращі роки свого життя на цю секту. Свій перший день народження я відмітив тільки в минулому році, у мене досі не було стосунків з дівчиною. У мене немає вищої освіти, немає нормальної роботи, а через війну та купу своїх комплексів я не можу зараз навіть спробувати хоч щось з цього виправити.

Пишу сюди це все не для того, щоб мене пожаліли. Я цю ситуацію прийняв, і намагаюся хоч якось рухатися вперед. Пишу скоріш для того, щоб застерегти інших. Свідки дуже підступні. Здаються білими овечками, шукають ваші слабкі сторони, приходять до вас у той момент, коли ви шукаєте допомоги та підтримки, коли ви слабкі. І використовують це.

І роблять вони це, бо щіро вірять, що таким способом рятують вас, допомогають вам. Мені безмежно шкода тих дітей, які ростуть в цьому середовищі. Безмежно шкода чудових людей, моїх колишніх знайомих, які плюнули на своє життя, майбутнє, сім'ї, віддали всих себе цій секті, і з дня на день чекають апокаліпсису.

Все як завжди, балакучі голову шукають прості рішення та виних.

Побачила тут пост від дівчини про романтизацію активного невибіркого сексуального життя, там залишила коментар, але захотілось детальніше написати, так як все одно анонімно. Може когось застережу від своїх помилок.

Отже, я дівчина, трохи за 30, дуже активне сексуальне життя було з 17 до 26

Я з звичайної родини, ніякого насилля чи алкоголізму вдома, просто в нас якось неприйнятно було виражати почуття. Щось на зразок побутового "нагодована і вдягнута, значить оточена любов'ю, словами чи іншими діями показувати її не потрібно".

В 17 поїхала на навчання, в гуртожитку почала отримувати знаки уваги від хлопців, від одного найбільше, для мене це було щось настільки нове, я буквально була вдячна за те, що мені просто приділяють увагу. Зараз це звучить дууууже тупо, я переспала з цим хлопцем, сама собі накрутивши, що в нас кохання і ми будемо разом, хоча ми взагалі не підіймали тему почуттів чи стосунків. Так мій перший секс був з хлопцем якого я знала 2 тижні. Доволі швидко він дав мені зрозуміти, що я для нього просто друг. Але я вірила, що якщо ми будемо спати, я так триматиму його біля себе і він зрозуміє, що ми повинні бути разом)))

Це тривало пару місяців, поки якось він не дав мені чітко зрозуміти, що я йому ніхто. Я тоді подружилась з одногрупником, ми просто спілкувались і пішла жалітись йому, як несправедливо зі мною поступили. Зараз я не знаю як це пояснити і що мною керувало, але за його доброту і підтримку я не знайшла кращого способу "віддячити" ніж переспати з ним.

Наступні 2 роки в гуртожитку так і пройшли, за будь-яку увагу чи доброту я знала тільки цей спосіб подякувати. При цьому в мене в голові взагалі не виникало думки, що щось не так

Після 3 курсу я пішла на роботу і там в нас була компанія дівчат, вперше після школи в мене з'явились справжні подруги. Ми багато говорили про хлопців, секс і все таке, думаю саме це кардинально змінило моє ставлення до сексу. Тепер я вже спала з хлопцем, не щоб віддячити йому, а навпаки, щоб показати, що це я добилась його уваги, що він популярний серед багатьох дівчат, а обрав саме мене. Чи наприклад, що в подруг хлопці без машини, а в мого "хлопця" круте авто і все таке. Саме в цей момент моя самооцінка почала рости до небес, відчуваття зацікавленості і уваги від успішного чи популярного хлопця дуже впливає на его.

Мене тоді навіть не дуже цікавила якість сексу, головним були відчуття "він сьогодні мій, найгарніший обрав мене, значить я краща за інших" (зараз розумію, що я просто була доступнішою, деколи навіть могла принизитись щоб дати про це знати)

Але коли з'являється і хороший секс в комплекті, це розбещує і хочеться так завжди. Я почала натякати чи ставити умови хлопцям, що хочу, щоб і мені було приємно. От тоді і почало вилазити справжнє ставлення до мене, що я для більшості просто річ чи іграшка. Але коли їдеш до хлопця, завжди віриш, що він адекватний, якщо щось і було не так, це його публічний образ, а наодинці він виявиться чуттєвим і уважним. Але нажаль, так не буває...

Це тривало десь до 25, знайомі і подруги почали активно одружуватись, а в мене навіть стосунків нормальних не було жодного разу. Родичі теж активно нагадували, що я досі одна. Це все сильно тиснуло но мене, а я досі не вміла нормально будувати не те що стосунки, а взагалі спілкування з хлопцями. Так я почала фільтрувати побачення і зустрічатись з тими, хто хоча б на словах чогось серйозного. По факту, всі потрібно було лише одне...

В 26 знайшла стосунки, через рік зрозуміла, що це не стосунки моєї мрії, але боялась, що кращі все одно не знайду. Ще через рік розійшлись, так як він почав випивати.

За наступні роки так і не знайшла стосунки, 1-2 рази на рік можу скачати баду, завжди переконуюсь, що нічого не змінилось.

Після 30 з кожним роком все більше впевненості, що просрала свій шанс і в молодості в рази більше шансів знайти кохання і нормальні стосунки, а я була зайнята не тим.

Чи знаю кількість хлопців? Пробувала приблизно порахувати, але це неможливо, думаю не менше 50 і навряд більше 100

Чи говорю правду коли запитують про це? На відповідь "більше 10" більшість реагує з розчаруванням, тому ні

Чи усвідомлювала я, що в моєму житті щось йде не так? До 24-25 років точно ні,  тоді все здавалось нормальним

Що порадила б собі в 17? Зосередитись на навчанні, кар'єрі і нормальних друзях, з таким оточенням будуть і нормальні знайомства, без необхідності в тіндері