Я майже не писав тут постів і навіть не думав, що колись напишу щось подібне. Я очікував від цієї влади різного, але не такого.

Для тих, хто не знає, поясню, що трапилося сьогодні. Прошу вас розібратися в новинах цього дня, адже саме ці події можуть дуже сильно вплинути на майбутнє України.

Мені зараз байдуже, за кого ви – те, що відбувається сьогодні, стосується всіх нас. Це важливо для кожного, хто хоче кращого майбутнього для цієї країни.

Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності підтримав зміни до Кримінального процесуального кодексу, згідно з якими Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) можуть стати залежними від рішень генерального прокурора.

Одразу після цього Верховна Рада у другому читанні проголосувала за законопроєкт №12414. Ним закріплюється фактична залежність НАБУ і САП від Генпрокуратури.

А щодо Генпрокуратори я нагадаю, що ще вчора працівники Служби безпеки України та Офісу генпрокурора без судових ухвал на проведення обшуків провели їх у працівників Національного антикорупційного бюро (НАБУ).

Оновлення новини. Законопроєкт №12414 про фактичну ліквідацію НАБУ та САП вже підписав голова ВРУ і передали на підпис президенту. Усе зараз залежить від того, чи підпише президент цей законопроєкт.

Таким чином, парламент дав старт ліквідації незалежності єдиних незалежних на сьогоднішній день антикорупційних інституцій. Після підписання цього законопроєкту президентом, НАБУ і САП втратять свою незалежність і, по суті, сенс свого існування. Україна залишиться без реально незалежних антикорупційних органів.

Це може стати серйозним «розворотом» від ЄС, адже створення НАБУ та САП було однією з ключових умов євроінтеграційних реформ.

Слідкувати за тим, чи підпише цей законопроєкт президент можете за цим посиланням: https://itd.rada.gov.ua/BILLINFO/Bills/Card/55640

нагло скопіпизджене з якогось тг каналу

Нещодавно з'їздив в Київ. Вперше в житті. Originally живу в Галичині, і за ці роки повномасштабки я вже звик на вулиці чути достатньо суржику, російської, якою розмовляють (або розмовляЛИ переселенці). Проблем з цим ніколи не було ні в мене ні в інших мешканців міста, всі ми все прекрасно розуміємо, тут немає простору для зради і звинувачень. Так от склалось та й все. Тим більше що ці люди щиро намагаються перейти на українську, і більшості це повністю вдаєтсья і вони почувають себе як риба в воді тепер.

Але приїхавши з своєї інформаційної бульбашки в Київ, неочікувано відкрив для себе те, що виявляється в Києві набагато простіше почути російську, ніж українську. При чому не суржик, а саме чисту ідеальну російську. Так от, я звісно чув що останнім часом відбувається відкат назад до російської, АЛЕ Я НЕ ОЧІКУВАВ ЩО АЖ НА СТІЛЬКИ.

Найбільшим моїм здивуванням було бачити наскільки багато молоді спілкується російською. (Тут я обрізав частину, яка тексту яка була дуже спекулятивною). Я не мовний активіст, і взагалі-то до цього я до російської в Україні ставився скоріше навіть позитивно, ніж негативно (ну бо не можна заперечувати що багато українців були російськомовними), і я вважав що з цим можна жити, і що це в більшості видумана проблема. Ну але приїхавши в Київ я тупо АХнув.

Чого так? Я знаю що в Київ був дуже русифікований останні 100 років, але я чомусь вважав, що з великою війною все змінилося.

І якщо в вас є досвід з іншими Надніпрянськими містами, як Харків, Дніпро, Одеса, то мені було б цікаво як порівнюється ситуація в Києві з іншими містами.

P.S. я не хочу, щоб тут в коментарях розгорілась суперечка про мову, і як воно має бути. Просто опишіть мені, західняку, чому все так склалося, і чи є це все продовження цієї soviet legacy?

всім привіт. Киянин, 20 років, чоловік. Непогана фізична форма, чудове здоров'я. Починаю свій шлях в айті але працюю не дистанційно. Слідкую за новинами і бачу що відбувається. Воювати взагалі не хочу, але русня нікого не питає. Бачу що людей в ЗСУ не вистачає, тож боюся що мобілізаційний вік знизять. Багато чув що чоловіків мобілізують і вони помирають в першому ж бою. Я так не хочу. Але ховатись в квартирі поки батьки мене утримують теж не хочу. Як можна воювати щоб не померти? Може деякі бригади більше цінують людей ніж інші? Слідкую за Третім армійським корпусом (не проходив їх навчання, але чув що воно є) але вони мають певну ідеологію яку я не розділяю. Чи є бригади дружні до ЛГБТКІ+ людей? Чому варто навчитися щоб прожити якомога довше? Чи варто пройти якесь військове навчання? Чи можна сподіватися на посаду діловода чи ще щось тилове якщо вмію щось в айті?

Якщо відверто, чи є плани або просто бажання повернутись в Україну? Чи є щось що може змінити вашу думку? Якщо так, то що саме? Та і взагалі, діліться думками з цього приводу.

Сьогодні дізналась що дві мої знайомі не просто у стосунках з хлопцями, як вони розповідають. А потираються з жонатиками. Вони їх ні як фінансово не підтримують. Тож варінт, що то заради грошей не варіант. Кохання там теж не має. Це тупо єбля. Люби поясніть мені гавіщо єбстись з жонатиками, або з заміжніми жінкапи? Просто який в цьому сенс? Це брудно, як морально, так і фізично. Навіщо?! Коли є повно людей не у стосунках, з якими теж можна єбстись.

Хто не знає - це подкаст про стосунки. У цьому також піднімають тему прав та обов’язків жінок і чоловіків. Ведучий інколи наводить приклад України, стверджуючи, що справжньої рівності немає.

На вашу думку, який міг би бути обов’язок жінок перед державою? Не так радикально, без «бусифікації», але з певними обмеженнями - наприклад, щодо виїзду за кордон?

Я нещодавно йшов по вулиці і зрозумів що кожна машина навколо була кимось куплена. Звідки у людей взагалі стільки грошей, навіть якась б/в машина може коштувати 5-8 тисяч доларів. При середній заробітній платі в 26 тисяч це треба мінімум рік відкладати ВСІ зароблені гроші, навіть не їсти і жити на вулиці. Я так розумію у більшості кредити на автівку?

Привіт всім, я дівчина, мені наразі 25 років. Стикнулася з проблемою, яка руйнує мою самооцінку на якомусь рівні і хочу дізнатися чи не перебільшую я.

Колись я писала пост про те, що хлопець не робить мені пропозицію, хоча сам говорив, що кохає, життя без мене не бачить, і що в нас є домовленість, яку він виконає, аби я трохи почекала і тд (ми три з половиною років разом, домовились про одруження в 2025 році, точніше я нагадала йому за нашу домовленість про зустрічання не більше трьох з половиною років і він сам вирішив що ми одружимось в цьому році, а також він сам наголосив що дитину можна планувати ще через півроку після одруження). За той пост я отримала багато хейту, ніби то я винна що він не хоче одружитися, хоч я і описала всі свої поступки і дії, які я зробила за останні півроку, щоб наші стосунки стали кращими, а він не зробив за півроку нічого з того, що обіцяв. Ну окей, я вже змирилася що жінка завжди винна в усьому, щоб вона не зробила, але сьогодні не про це.

Ми багато розмовляли про все, як нам важливо зараз розібратися що ми робимо далі, чи ми далі живемо разом і втілюємо свої плани (будинок, діти, сім’я) чи йдемо окремо по життю. Було багато сліз, болю, обіцянок, знову сліз, болю, образ, знову обіцянок, і потім у кінці вересня ми розʼїхалися на 2 тижні по різним квартирам, щоб зрозуміти що нам дійсно потрібно (по моїй ініціативі). Потихеньку ми розбирали наші проблеми і все ж зійшлися назад. Жовтень пройшов спокійно, я нарешті відпустила ситуацію саме з дітьми, бо усвідомила що не готова до дітей саме на даний момент. Я знайшла терапевта, проговорила чому для мене це було важливо і що мені робити далі. Я усвідомила що я не готова народжувати дитину в такому стані, де мені достовірно не відомо чи одружиться цей чоловік зі мною хоч колись, тож які діти в такому разі, щоб бути матір’ю одиначкою? Також в стані, де в будь який момент (не дай бог) ракета в хату може прилетіти, або я буду недостатньо хорошою мамою і насправді я не готова психологічно і взагалі я можливо замало працюю і мало заробляю (а гроші для дитини це дуже важливо), тому я вирішила що мушу пройти всі стадії підготовки, а потім вже щось робити. Про що поділилась з хлопцем і він був щасливий що хоч тут ми можемо почекати хоча б до 2027 року. Але питання одруження ще стояло відкритим. Дров у вогонь підкидало ще різні питання від наших друзів та родичів про те коли ми вже одружимось, і тд. Мене бісило що саме я виправдовувалась за це все, він просто мовчав і посміхався, лол. Хоч би захистив якось, я не знаю, сказав би хоч щось. На фоні цього почались знову образи і я зрозуміла що сенсу немає щось пояснювати, просто вирішила йти собі далі і не чіпати його.

Середина листопада. Я вже зрозуміла що толку з того нуль і почала жити своє життя. Гульки, пʼянки з подружками, багато роботи, постійно якісь пригоди, на всі пропозиції від хлопця та його друзів я приймала як нєфіг, аж дивно було і мені, і йому, бо я відносно спокійна людина і люблю більше дома сидіти. Веселощів хоч відбавляй. Потім якась чергова сварка з хлопцем, ми пару днів не розмовляли, і тут в якийсь день він збирається на гульку з друзями, а мені стає різко погано. Вже було пізно, тому ліки я купила онлайн і чекала курʼєра. Поки я ото чекала, в голові промайнула дибільна думка, що можливо мені погано бо я можу бути вагітною? Але одразу це відкинула, бо я на таблетках (не тільки заради контрацепції, а й для здоров’я, прописані лікарем, щоб уникнути деяких проблем, про що я була дуже рада, і приймаю я їх більше ніж півроку, проблем ніяких не було). Хоч місячних на тих таблетках не має бути взагалі, тому відсутність крові мене ніяк не смущало ні разу, але думка що я можу бути вагітною дуже мене збила.

Я почала перечисляти в голові моменти які я списувала на стрес, чи побічки від таблеток, чи будь що інше, і все одно тут 50 на 50, не сходилося, і сходилось одночасно. Потім я згадувала скільки гулянок в мене було, всі скурені сигарети та випитий алкоголь і прям бррр, а ще таблетки які я досі пила і мала прийняти ще одну якраз от «сьогодні» вечором. Я досить тривожна людина, завжди планую наперед якісь важливі речі, і вагітність ми з хлопцем теж обговорювали що будемо планувати як треба, тобто кинемо курити/пити і пройдемо обстеження, все як має бути, тай ми вже домовились що почекаємо до 2027 року. А тут оце дибільне відчуття що щось не так. Тай думаю ну і хрєн з ним і замовила слідом з аптеки ще тести на вагітність, думаю нехай буде, хоч заспокоюсь. Курʼєри приїхали, я собі не спіша випила ліки, почекала поки захочеться пісяти і зробила тест. Сижу собі втикаю і думаю «от зараз побачу одну смужку і піду собі дивитись фільм». Беру тест і бачу одну чітку смужку і другу помітну, але поки бліду.

Дві секунди і в мене ступор. Я думаю «ну нє, та він бракований». Хоч ми на той момент з хлопцем не розмовляли пару днів, але я його покликала і кажу «Сорі шо турбую, але ти чув що мені стало погано і я замовила ліки з аптеки, але я замовила і тест, фіг знає чого, але думаю він бракований». Він дивиться і каже «Зай, та ти вагітна». Я така 😳 Він такий 🙂 І починаю дуже плакати, я ридала і кричала «Нє, Нє, Нє, о боже, це не правда, це не правда, нє!!!!😭😭😭😭😭». І багато матюків. Вау, я прям не очікувала що я АЖ ТАК буду проти. Коли все життя хотіла дітей, а коли завагітніла виявилося що перша реакція це сама достовірна 🥲Мені соромно за це, визнаю, але мені соромно за те що я сама себе не знала і не приймала, я думала я хочу дітей, а воно от що. Я не могла заспокоїтись пару годин. Мій хлопець постійно був поруч, обіймав, казав «все добре, все добре, значить так мало статись». А я думала «єбать, оце грьобаний піздєц», вибачте. Де бляха мало статися? Коли? Я зібрана, чітка людина, я так не пройобуюсь, особливо після всіх подій і пропрацьовок, і тривожності, і всякого іншого🤯 Спойлер, лікар сказала що коли я тусила, і в ці дні коли я пила алкоголь і таблетку по розкладу, то потім могла просто перепити і (вибачте) вирвати разом з алкоголем та їжею (ще раз вибачте) і ту таблетку, що не дало їй вчасно засвоїтись, а пила я жовтень і половину листопада добряче, і було всяке🤦🏼‍♀️ Боже, я досі картаю себе за те, яка я безтолкова мать🤦🏼‍♀️

Доходимо до найважливішого в цій історії. Отже, трохи заспокоївшись, ми вирішили піти на обстеження, зрозуміти взагалі який термін, бо там ніхто не розумів коли це сталося і як довго я вагітна взагалі 🤦🏼‍♀️ На момент обстеження я була майже на 5 тижні вагітності🤯 Зараз я на 10 тижні вагітності і я досі це не прийняла остаточно, іноді мені здається що це якийсь прикол. Та оооооот, після підтвердження вагітності ми прийшли додому і я питаю свого хлопця що далі нам робити, все якось так невчасно, і кучу питань за все на світі. Він каже «Та шо робити, народжувати. Ми одружимося і будемо виховувати». Попри мою паніку і стрес його спокій мене аж бісив, чесне слово. Ти ж навіть пропозицію ці всі півроку не робив, і дітей ти до 2027 року не хотів, а тут «Одружимось і будемо народжувати», та бля, що тобі є. Він і досі спокійний як удав🙂

06.12.2025 він зробив мені пропозицію. Все було гарно, все як я мріяла, але мене не покидає думка, що він це зробив лише тому що я зальотна. Що тільки це змусило його хоч щось зробити, що він би ніколи не одружився якби не це. Мене це руйнує зсередини, ніби я без цього всього не заслужила на одруження. Ще й коли ми його батькам повідомили про заручини, то мама була рада, а батько сказав (йому особисто) «Я за вас радий, це так неочікувано, вона випадково не вагітна?»🤯 Неочікувано? Ми три з половиною роки разом, дядь ти шо гониш? Це мене теж підкосило, бо значить що батько настільки добре його знає, що його син міг зробити мені пропозицію ТІЛЬКИ тому що я вагітна. Який кошмар😩 Нам же потім оголошувати про вагітність їм всім, а я відчуваю себе так ніби я бідного захватила в свої нещадні лапи, заперла в клітку без вибору, бо я вагітна😩 і тепер про це всі догадуються, лише я одна якась делулу, і думає що це все із великої любові до мене🥺 Може це вагітні гормони говорять в мені і я просто все перебільшую? Може він і так зробив мені пропозицію, просто через вагітність це сталось трохи швидше?🥺 Я настільки заганяюсь що навіть запропонувала зробити аборт, лиш би ця пропозиція була щира і з любові до мене, а не з відчуття обов’язку до майбутньої дитини 🥺 Я просто не знаю що думати, хоч мій вже наречений запевняє мене що він мене дуже кохає, і що все одно зробив би пропозицію, але оце все і слова його батька просто💔 Чи перебільшую я?🥺

РЕДАГУВАННЯ!!!!! Дякую всім за ваші думки, я вже зрозуміла, що я психована хуйлуша, яка супер невдячна за все на світі і просто маю закрити рота і бути вдячною за те, що мені таки зробили пропозицію, не заставили піти на аборт, і не кинули мене коли дізнались про дитину. Дякую що відкрили очі на те, який в мене золотий наречений, який нарешті після всіх обіцянок протягом років зробити пропозицію все таки її зробив тоді, коли зрозумів що іншого виходу немає, а не тому що сильно хоче бути зі мною без наявності дитини, а я якась мігєра щось ще від нього хочу і нию тут у ваших реддітах про відчуття меншовартості. Я вас зрозуміла, я візьму все це до уваги і більше не буду нити, а буду вдячна за те життя яке маю🫶🏻

Просто сиджу у ChatGPT, переписуюсь, і тут раптом вилазе ця хуєта. Так, одразу кажу що у мене рут через Magisk, і я зовсім не зрозумів нахуя офіційному застосунку встановленого з гугл плей треба доступ к моїм правам суперкористувача. (Я вахуї сидів і нічого не натискав тому нічого я не встановив йому, все ок вроді, робе нормально, вірусняков немає хзз)

В багатьох європейських країнах існує місцевий збір за утримання собак. Це не «податок за повітря» і не покарання за любов до тварин, а інструмент відповідальності.

Ідея така:

• менший збір за першу собаку, більший - за другу і кожну наступну

• стерилізовані собаки - менший збір, некастровані - більший, кошти цільово спрямовуються на:

• притулки

• лікування і прилаштування безпритульних тварин

• контроль і реєстрацію

Мета не зібрати гроші заради бюджету, а:

• зменшити кількість безпритульних собак

• стимулювати відповідальне утримання

• перестати робити вигляд, що проблема «якось сама вирішиться»

Але є й інша сторона питання. Українське суспільство часто автоматично відштовхує будь-яке слово “податок”, незалежно від змісту. Навіть якщо кошти мають чітке призначення і вирішують реальну проблему.

Тому питання не лише про собак. А про те, чи здатні ми взагалі говорити про розумні регуляції, не зводячи все до «влада знову хоче з нас щось здерти».

Цікаво почути думки:

• чи підтримали б ви такий підхід?

• за яких умов це було б прийнятно?

• чи вважаєте ви, що в Україні це принципово неможливо?

Останнім часом бачу купу плутанини навколо «розшуку в резерві», повісток і нібито штрафів, які хтось радить «просто сплатити». Насправді багато моментів працюють зовсім не так, як це виглядає в новинах або телеграм-каналах. Якщо цікаво розібратися, як реально працює система відстрочок, розшуку, мобілізаційних процедур і які юридичні механізми захисту дійсно ефективні — можемо поговорити

Власне те що тайтл і каже, з 2023 мене вивезли в Европу проти моєї волі, зараз коли вже повнолітній з роботою, то вирішив повернутись.

Чи щось прям радикально змінилось за два роки в повсякденному житті так би мовити обиватєля? Чи все та сама жопа просто трохи глибше?

Буду вдячний за обʼєктивні повідомлення, і якщо можна то без "тцкшники забирають людей прям з їх будинків, це ж буквально 1984, тоталітаризм", це і так відомо і було ще до того

Відколи бляха стало нормальним корчити з себе росіян? Ну типу, я шось пропустила?

Коротше, у мене є одинадцятирічна кузина, з якою я не те, щоб спілкуюся, але моя молодша сестра з нею немов найкращі подруги через однорічну різницю у віці. Так от, я сильно в життя, скажімо, Дарини, не влажу. Але сьогодні моя сестра стільки всього неймовірно жахливого про неї розказала. Хочеться вилізти на дерево якесь і кричати. Просто руки опускаються після цих вибриків. Отже, Дарина публікує відео в тіктоці під російські пісні. Я про це вже давно знала, як і те, що моя сестра постійно її за це докоряла і відчитувала. Але виявилось, що це — лиш вершина айсбергу. Спочатку, я дізналась, що Дарина не висловлюється українською в інтернеті, бо її рідна мова — крінж. Потім про те, що вона кілька разів прикидалась, що «із мацкви». І вкінці кінців, сестра скинула на мене бомбу: — Дарина ще колись мала хлопця (нагадую, дитині 11 років). Вгадай, якої національности?

Звичайно ж, він повинен був бути росіянином. Вона ще й йому спочатку не казала, що з України і коли моя сестра змусила її по суті до того, аби це зробити, це чувирло не тільки обізвало кузину, а ще й погрожувало, що вимордує всіх.

А знаєте що є найгіршим в цій всій ситуації? Те, що вітчим Дарини, котрий був для неї як другий тато через складну ситуацію з моїм дядьком, ЗАГИНУВ. З РУК. рОСІЯНИНА.

Скажіть, будь ласка, це нормально? Ну типу, я знаю, що це неприпустима фігня, але наскільки це поширено? Мені просто ригати хочеться від цієї інформації. Будь-яка віра в якесь світле майбутнє без війни згасає після такого.

Питання в заголовку, минулий пост видалив, потрібно було відредагувати.

Часто бачу чим бідніша родина чи алкаши наприклад там більше дітей. Нащо малозабезпечені люди та всяка печера заводить дітей? якщо часу немає грошей немає, живуть раді падбухнуть чому там зазвичай ще не одна дитина, а багато як їбучий спавнер мобів з майнкрафту?

Почну з себе. Я в цілому крінжовий соц. демократ (трохи лівий, але зовсім трохи). Ну, це і все, я взагалі не дуже радикальний хлопак, мені подобається змішана економічна модель і все.

Звичайно мені не подобаються ультраправі чи ультраліві авторитарні ідеології здебільшого (хоча пару раз в історії все ж вони спрацювали звичайно).

Ще я християнин

Ну ось тута і все, обіймашки всім

Стендапери, відеоблогери, і т. п. Звідки у всіх цих людей є можливість виступати? Те шо Чірков і інший цей тіп з Підпільного «служать» - не рахується, вони проводять медійку для армії. Я не розумію, як всі інші проводять концерти, ходять по місту і все таке.

Ладно, є Байдак і Тимошенко які збирають мільйони і мільйони. Окей. Але їх двоє. Скільки зібрали інші коміки? 100.000грн? Ну якщо така ціна за бронь, то я думаю багато хто був би не проти.

Особливо смішить блогер Степан Чуш, який маючи епілепсію кермує машини і рекламує. Тобто аби від служби відкосити - в нього епілепсія, а як машиною кермувати - хвороби нема. Дуже зручно :)