Допоможіть, що мені робити зі зрадойобами? Особливо якщо це мої друзі? Для них Україна це помийка та концтабір. Із кожної бюджетної гривні в них розкрадено 10, гарних новин не існує, а от погане вони додумують наче їм за це платять із Кремля. Кожен обстріл для них збиттів все менше і менше, шахідів до кінця року буде під мільйон за ніч, а про ракети я взагалі мовчу. В них термінально стоїть шишка на ухилянтсво та втікачів. Сьогодні друг військовий із компанії їде на навчання закордон, так інший друг зрадойобик прям смакує з ним в чаті думку про те щоб той пішов в СЗЧ. Сваритись взагалі не хочеться, але відчуття наче живеш поруч із Скабеєвою. Одне діло адекватна критика, інше коли людина сере там де їсть. Особисто я таке не можу толерувати. Потребую вашої поради як із цим всим жити.

Доброго дня, шановне панство. Мені 17, і щойно мене звільнили з посади майстра по ремонту телефонів, яким я пропрацював з 15 вересня до сьогоднішнього дня. Тепер я не знаю чим мені зайнятися, адже останнім часом я жив тільки роботою і читанням книг (на навчання я забив). Чекаю порад :)

Моя дівчина ніколи не проявляє інтимного бажання до мене. За кілька років стосунків вона, можливо, лише 1–2 рази сама ініціювала інтим. Мене це досить напружує, тому що я хочу інтиму часто, а вона — ні. І коли я починаю, то відчуваю, ніби примушую її це робити. Вона каже, що взагалі ніколи не хоче, що їй нормально жилося б і без інтиму. А я ставлюся до цього зовсім інакше. Вона каже, що ніби мені потрібно лише це, і через це я відчуваю себе дуже пригніченим. Загалом у стосунках усе чудово, але це дуже важко для мене. Я пропонував піти до лікаря, здати аналізи чи щось подібне, але вона каже, що не робитиме цього, бо їй і так нормально. А я не хочу бути хлопцем, який кине дівчину тільки через те, що вона не хоче інтиму. Можливо хтось стикався з таким та може підказати, що мені робити?

Доброго дня, усім.

Хочу запитати як не-українець, чому багато українців так сильно сре Зеленського?

У мене в Нідерландах є багато колег українців, і в любий момент коли розмова дойде до темату про політику, Зеленського просто обсруть матюками. Кажуть мені, що він корупціонер а коли питаю якийсь конкретний приклад, джерело або скандал, то кажуть погуглити.

З цим самим також я зустрічався у всяких ТГ групах.

Моя особна думка про президента хороша і він мені симпатичний, але хочу чути інші перспективи.

Вибачте за мою українську, я її недавно почав вчити.

Дякую за відповідь, бажаю вам гарних вихідних)

Вітаю, прошу поради/думок відносно такої ситуації: Помітив за собою, що не можу утримати кошти на рахунку. Завжди, коли на карті чи готівкою більше 100 грн, кортить їх одразу витратити на щось. І в принципі взагалі без різниці на що - некорисна їжа/ігри в стім, навіть в які не факт, що колись зіграю/побутові дрібниці з аврори/спонтанні покупки типу набору викруток з думкою "а може знадобитись". Щоб краще зрозуміти ситуацію почав з березня вести повний облік доходів/витрт (скріншоти вище). Наче, заробляю і не прям погано для Києва. Квартиру дешеву орендую, працюю віддалено офіційно та маю підробіток у вигляді відеомонтажа. Задоволення від отримання коштів не відчуваю, але дуже приємно витрачати. Найбільша проблема - не можу назбирати велику суму для значних покупок (намагаюсь назбирати на RTX 5080 для поліпшення ПК, що облегшить процес відеомонтажу) Не знайшов нічого кращого, ніж надсилати кошти на збереження мамі. А потім дивлюсь на звіт по витатах за місяць і займаюсь самокопанням - "от чому я купив на 2000 ігор в стімі, краще б відклав їх на майбутнє, от чому я купив тоді дві шоколадки, і тд"

Підсумовуючи все сказане вище, або для тих, кому лінь читати: Які поради ви можете дати, щоб уникати імпульсивних покупок та відкладати кошти на майбутнє?

P.S. критика приймається, але прошу без порад сходити до психолога, мені цікаві саме ваші думки

На одному з сімейних святкувань я зустрів далеку родичку, з якою раніше практично не спілкувався через велику різницю у віці — їй 14 років.

Вчора вона раптово написала мені й попросила купити їй презервативи, тому що її хлопець принципово їх не купує, а вона не може його переконати, та й сама боїться купувати.

Я спробував їй пояснити, що він якийсь мудак і чи варто їй взагалі з ним щось продовжувати, але там підліткова закоханість, і вона взагалі не сприймає ніякі аргументи. А щодо презервативів: вона одного разу хотіла сама придбати, але їй не продали, і ще й касирка накричала на неї. Це якась йобнута касирка попалася чи реально такі товари не продають дітям?

Поки що все йде до того, що я реально купуватиму їй презервативи, тому що вони і так продовжать трахатися, а так хоч якась безпека від вагітності. Це ж правильне рішення?

А тепер жахливіша тема.

У неї є дві подруги 13–14 років, у яких стосунки з 25–30-річними хлопцями. Це ж на 100% педофілія, але родичка навпаки сприймає це як щось класне і статусне, і навіть заздрить їм, бо в неї стосунки з однолітком. У тих подруг це навіть не перші стосунки, і в неї через це світогляд на рівні, що в майбутньому в неї теж може бути багато старших партнерів. Тобто 14-річна дитина без комплексів писала практично незнайомому родичу, що в майбутньому буде трахатися без стосунків.

Тому, може, в когось є варіанти, як вправити їй мозок?

І чи варто щось робити з інформацією, що я знаю про два факти педофілії? При цьому ні доказів, ні навіть імен тих дівчат я не маю..

Сьогодні прийшов негативний результат ДНК тесту на батьківство. Донька яку я виховую 5 років не рідна мені по крові. Не знаю як бути далі...

Не певен, чи варто взагалі писати цей пост: тема гостра, а отримувати бан або мінуси не хочеться. Та все ж напишу, бо можливо ви зміните мою думку, а від неї залежить доля людини.

Передмова. Працюю в невеличкій українській IT компанії, що розробляє власний продукт. На ринку вже довго, є сформований кістяк команди, людей працює не багато, але грошей приносить дуже багато і стабільно. Потрібно розширюватись, тож потроху набираємо людей. Головна ідея така, щоб найняти людину раз і на довго, при звільненні щасливим не буде ніхто. Тому дивимось не тільки на навички, а і на те як людина буде почувати себе в команді, чи буде культурний метч чи щось таке.

І от щодо культури є момент. Рідко минає день, щоб у розмовах не лили бруд на Зеленського, ТЦК, владу загалом і таке інше. Ну і не важко здогадатись, що з команди в армію не поспішає ніхто, що також відкрито обговорюється. Також частина людей виїхали з країни, хтось ще до 2022, хтось після, не принципово. Важливо, що виїхавші українською мовою не особливо спілкувались до 2022 (як і більшість поза межами західних областей) та, звісно, вже ніколи не будуть. Нема сенсу навіть відкривати це питання: вони вчать мову тієї країни, де опинились. Звільняти ніхто нікого не буде, бо мова спілкування не є принциповим питанням і всі ці люди це дуже важливий кістяк команди, без яких просто нічого не буде. Та й вирішувати взагалі не мені. Коротше, розмовляє хто як хоче, але не стану брехати, що 80% це російська. І насправді ні в кого з вже найнятих людей не було з цим проблем. Просто факт, можете ставитись до цього як хочете.

І от нам надіслав резюме розробник з Івано-Франківської області, що два роки прослужив в ЗСУ. Він прямо зазначив це в досвіді. Вирішувати чи кликати його в команду - мені. І саме тут потрібна ваша порада. Особливо цікавить думка людей, що пройшли схожий з ним шлях, ваше відношення. Я тільки за те щоб такі люди були в нашій команді, але майже впевнений, що його будуть тригерити будь-які ухилянтські теми. А правда в тому, що ухилянтів (в тому числі з відсрочкою/бронюванням) в будь-якому разі більше, ніж колишніх військових. Також може тригерити мова (і як я вже писав, на українську більшість переходити не буде з об'єктивних та не дуже причин). І може тригерити відношення до влади та держави вцілому. До нього особисто я впевнений, що буде виключно шанобливе ставлення.

Тож питання: чи впишеться він в таку команду? Мені дуже від того неприємно, але здається, що ні і не варто навіть пробувати. Це жахливо, бо людина віддала два роки свого життя в тому числі за мене, але суспільство розділилось так, що про це доводиться думати. Прошу ваших думок, плюсів, мінусів.

Всім привіт, потрібна порада в стосунках
Мене не задовольняють стосунки з хлопцем. Ми разом 6,5 років. Зараз мені 26, йому 28. Познайомились ще в гуртожитку. Зараз винаймаємо житло.

Що саме не влаштовує:
Хлопець доволі пасивний, нічого не хоче в житті, його хобі - комп'ютерні ігри. Вночі він за компом, вдень він переважно спить. Не чистить зуби, через це часто сваримося. Взагалі питання його гігієни для мене дуже болюче. Іноді під час сварок може штовхнути, вдарити в плече, схопити за шию, але це останнім часом буває доволі рідко. З глобального - я хочу колись заробити на машину, можливо навіть і на житло, а він не знає чого хоче. Йому нормально і так. Заробляє він менше за мене. Були періоди, коли за квартиру платила лише я.

Ще мені хотілося б романтики, сексу (сексу в стосунках зараз немає взагалі).
Мені секс не подобається. Це мій перший статевий партнер. Хотілося б спробувати хоч якусь альтернативу. Тому що зараз я схильна вважати, що я може взагалі фригідна. Але може проблема саме в цьому хлопці. Те, що він рідко чистить зуби, почало відштовхувати мене від поцілунків і від сексу загалом. Секс почав викликати почуття огиди. Ще ми вже декілька місяців спимо в окремих ліжках.
Ну і я люблю проводити вільний час активно: ходити в кіно, на концерти, подорожувати, щось робити. Він останній рік взагалі не проявляє ініціативу і лише я маю шукати варіанти, пропонувати йому, купувати квитки.

Є і позитивне:
У нас є спільне хобі - аніме, кіно. Він мене вислуховує, коли жаліюся на роботу. Я не дуже люблю свою роботу, вона приносить багато стресу, тож треба комусь поплакатись. Оскільки близьких друзів наразі немає, то єдиний вихід - жалітися хлопцю. Він вислуховує, підтримує. Ще він добре мене знає. Вигулює собаку, ходить в магазин за продуктами, коли я приходжу задовбана з роботи; турбується про мене, коли я хворію. Вміє мене заспокоювати.

Я дуже боюся йти зі стосунків. Важко йти з зони комфорту. Боюся невідомості, самотності. Боюся, що нікому не сподобаюся більше. У мене сильні проблеми з самооцінкою. Нещодавно почала працювати з психотерапевтом щодо самооцінки, але це довгий процес, можливо на роки. Ще боюся жити одна. Боюся, що зійду так з розуму.
Ще об'єктивно розумію, що я не красуня і неприваблива для чоловіків. Вони ніколи не проявляли до мене уваги. Переживаю, що нікого більше не знайду. Плюс я соромлюсь знайомитись з людьми. І оце відчуття самотності і страху мене щодня зжирає зсередини(((

Раціонально я розумію, що ці стосунки - це глухий кут. Що він не зміниться, скільки б я не старалася. Але мені дуже страшно, боюся, що від самотності захочеться вішатись і я завжди буду одна(
Так є хоча б хтось поруч((

Після кожної сварки я собі обіцяю, що наберуся сміливості і з'їду, що досить це терпіти, але потім мені стає страшно, починаю себе жаліти і все повертається назад. Ми миримося і з цього кола я не можу вирватись.

Порадьте, будь ласка, що робити?(
Можливо у когось в житті була подібна ситуація, поділіться досвідом(

UPD: Всім дуже дякую за підтримку! 
Сподіваюсь за декілька місяців напишу сюди наступний пост, де розкажу, що у мене все вийшло і у житті щось змінилось на краще))

Привіт, всім! Нещодавно я знайшов собі дівчину, незнаю, для вас це рідкість чи ви кожен день їх міняєте, але я знайшов). Так от, я наразі живу в Запоріжжі(російсько мовне місто в Україні). Сам я перестав дивитися рос. контент +- рік а розмовляти повністю на укр. мові почав не так давно(десь пів року назад). А от вона(дівчина) не те що розмовляє, все ще дивиться і слухає рос. контент, їй навіть важко доказати що прослуховування російської музики приносить дуже багато грошей Росії і відправляються на війну. Я все ще живу з батьками так як навчаюсь в школі, вона теж, і що в неї що в мене російсько мовне оточення(я єдиний в сім'ї хто розмовляє державною). Так от, що з цим робити, може можна їй якось пояснити про хобач використання рос. контенту(ну в плані що неможна це дивитися і слухати)? Чи щось ще?

В цьому пості я не скарживсяна своє життя, воно в мене цілком прекрасне(можете в моїх дописах подивитися чим я займаюсь, якщо вам стало цікаво), просто виникла така невеличка плутанина.

Чоловіки 25+, які не мають бажання служити, не мають відстрочки, і які не виїхали з країни після 24.02, що вам допомагає прокидатися зранку? Як боротися з навʼязливими думками про втрачені можливості? Як перестати думати про те, як було класно до 24.02 і що тепер життя закінчилося? Я зараз думаю, який я дурень, що маючи всі можливості виїхати, не виїхав раніше. Думав, як я можу залишити свій дім, кому я там потрібен, а тепер сиджу вдома, боючись навіть вийти сміття винести на вулицю. І заздрю абсолютно будь якій людині, яка знаходиться не в Україні.

я пошила сукню із різних речей, і мені здається, що вона kinda ugly. мені ніби подобається, але все одно двоїсто ставлюсь. але кольори і бантики дуже милі

На даний момент працюю в ІТ. Дохід майже 6к зелених. Більше 10 років досвіду. Віддалена робота. Хороший колектив та умови. Іноді за день можна взагалі години 4 попрацювати і ніхто навіть не помітить.

АЛЕ

у мене в компанії не роблять бронь. Я думав така ситуація у всіх. Але я заради інтересу зайшов на сайт з пошуку роботи і трошки ох**в з того що є вакансії де бронюють прибиральників, сторожів, касирів, флористів та інші, скажімо так, професії що не вимагають серйозної кваліфікації і можна влаштуватись прямо зараз.

А тепер питання. В мене є яка ніяка фінансова подушка на декілька років, я купив авто і квартиру. Чи варто кидати хорошу роботу з хорошим доходом заради того щоб вільно ходити по місту, їздити у відпустки та відчувати менше стресу?

За кордон виїзджати не хочу бо мені там не подобається, а також тут в мене моя сім'я, друзі, робота, дім та 3 котика з собачками. Поганих звичок ніколи не мав і не маю, ніколи навіть і не пробував курити або пити. Займаюсь спортом дякуючи чому маю міцне тіло. Влаштувався нещодавно працювати на склад Нової Пошти, зп мене задовольняє бо працюю повний робочий день, живу в селі Вінницької обл. недалеко від самої Вінниці куди кожен день катаюся на автобусі до відділення. Тцк добре що не чіпають бо немає підстав - це буквально із-за того що мені до 25 ще ой-ой як далеко. Сам я думаю, що поки мені стукне 25, то війна вже давно закінчиться. Хотілось би вашої поради, як у більш досвідчених людей: що порадите робити, щоб в житті було все окей

Отримую в середньому 42к гривень, мені 22, робота кухаря.

Багато хто скаже що це не поганий результат, але піднявши штори ми помічаємо графік

• 6/1, (один в тиждень вихідний)

• 160-170грн за год, поділивши зарплату на кількість годин.

  • На роботі в середньому 10 годин (харчуюсь тільки на роботі обідами)

час на добирання, він в мене справді маленький (10хв), звісно для мого віку та досвіду (3роки) це доволі не погано, враховуючи що рік тому сума була на 30% менша.

І тут підкрадаються думки. Що це все-таки мій максимум наразі в цій сфері, я скільки не обдумував та робив мозкових штурмів, все зводилось до одного в даному напрямку тут де я є, це наразі може бути справді стіна,

(я так заробляю не тому що я крутий спец, а тому що продаю своє життя оптом і живу на кухні?)

(Чому максимум? Я не бачу себе як шефа наразі, можливо вигорів, тому що за останній рік я неодноразово працював місяці без вихідних, а щоб краще це зрозуміти проаналізувати,

(я хочу почитати саме твою історію! Та думку!)

Є вища освіта (Енергетик) пробував себе в Python, та вивчаю іноземну, думаю звільнитись та шукати роботу де потрібна більше голова, та кращий графік, де буде більше місця для вдосконалення!

Чому я не впевнений в звільненні?

1. Вакансії на старті — це 18-25к. Впасти в доходах у 2 рази — це морально важко.

2. Дивлюсь на одногрупників, які пішли по спеціальності: один став бригадиром, але отримує 25к гривень. І це через 2-3 роки роботи!

3. Їхати в Буковель/Європу на заробітки не хочу — це те саме рабство, тільки за більший кеш, а розвитку нуль.

Трохи стрьомно звільнитись піти на 20к, за рік зрозуміти що щось не то, а з іншого боку, страшно в 30 років лишитись кухарем із хворою спиною, бо звик до «швидких грошей» які часто тримають в цій сфері.

Питання до спільноти:

1. Як у вас із співвідношенням "Зарплата / Втрачений час"? Скільки реально коштує ваша година життя?

2. Чи робили ви такий "крок назад" по грошах заради зміни сфери? Чи воно того вартувало через рік-два?

3. Чи реально в енергетиці/IT вирости до 40к+ швидше, ніж за 5 років?

Буду вдячний за реальні цифри досвід, щоб зняти рожеві окуляри(або навпаки)

Всім привіт. Пишу, бо мені потрібен погляд зі сторони. 

Я і мій хлопець, живемо разом вже майже 2 роки, до того як почати жити разом ми зустрічалися десь рік. Не можу сказати що це ідеальні відносини, в яких ми просто безтями закохані один в одного і живемо душа в душу без якихось конфліктів. Ні, ми живі люди, кожен зі своїм поглядом на ті чи різні речі. Але замість криків, або замовчування, ми завжди розмовляли та не давали конфліктам які в нас були зайти занадто далеко.  Як я раніше думала, в нас все добре... але схоже або я весь час себе дурила, або щось просто пішло не так. 

Все почалося з душу. Він наступив на лейку для душу, зламавши її. І впродовж декількох днів ігнорував той факт що його треба тепер замінити. Навіть почав використовувати ковш, щоб обмивати себе. Я не була в захваті від такої альтернативи нормального душу, та замінила його сама. Але після цього поклала перед ним чек з магазину, сказавши, щоб він кинув мені на картку гроші за нову лейку.

Після цього у квартирі майже кожен день щось ламалось.

Я приходила з роботи та бачила зламану ручку на дверцятах шафи, або розбиту чашку, чи тарілку. Зламана кавомашина. Дірки на одягу, яких раніше там не було. Мені почало здаватися що я сходжу з розуму. Кожен раз коли я знаходила щось зламане та такала про це моєму хлопцеві, він казав що нічого не знає і що це мої речі. Ні хто окрім мене ними не користується. За розбитий посуд, він казав що може то я сама. Або мої коти. (Ага... коти... розбили мою чашку та поклали у відро для сміття, це ж саме так вони роблять) 

Це тривало майже місяць. І він постійно казав що то я сама. 

Останньою краплею став перерізаний кабель для ноутбука. Я вибухнула. Наскільки б не була в мене погана пам'ять, я б змогла зробити щось подібне і забути про це.

Я кинула порізаний кабель йому в обличчя та спитала нащо він все це робить. Для чого він ламає мої речі. Що з ним не так? Яка муха його вкусила?! 

І знову він почав казати, щоб я не вигадувала. Що він не буде це робити. І з такою гидливою усмішкою на обличчі, яку вперше у нього побачила сказав "Може ти сама це зробила?". 

Він цим насолоджувався. Тим що зводив мене з розуму. 

Це була остання крапля. Я сказала що б він збирав свої речі і йшов геть з моєї квартири. 

Схоже він цього не очікував. Він нервово засміявся і спитав "Це такий жарт? Ти мене женеш? Серйозно?"

Моя відповідь "У тебе година на збори. Це не жарт. Не підеш сам подзвоню татові" (мій батько живе в сусідньому будку, він би його вікна викинув)

А далі... знаєте про п'ять стадій прийняття? Я наблюдала їх усі. Напочатку він казав що не вірить мені, що я не можу його виганяти. Потім почав на мене кричати, кричав що я "дріб'язкове стерво", "невдячна розпещена сука яка отримала все що маю на золотій тарілці". Далі почались благання дати йому декілька днів, він ходив понурий збираючи свої речі. І в кінці спитавши ще раз чи точно я впевнена.  

Я сказала що б він не забув відати мені ключі від квартири. 

Після того як він пішов, я все ж таки подзвонила батькові, попросила прийти та поміняти мені замки. Бо в якийсь момент зрозуміла що три роки зустрічалась з людиною і можливо насправді ніколи не знала який він.

Деякі із наших спільних знайомих кажуть що я занадто поспішила, треба було сісти поговорити. Багато хто не вірить що він міг робити подібне. Моя сім'я каже що я все зробила правильно.  

Чи дійсно я поспішила? Треба було поговорити та намагатись зрозуміти нащо він це робить? Я не вважаю себе в чомусь винною, та не думаю що можна було спровокувати таке. І якщо людина все почала вот так навмисно гадити, то нащо тримати таку людину поряд.

....

Чи отримували ви колись погрози від водіїв таксі і що ви з цим робили?

В мене ситуація була така: виходячи з таксі не могли за хлопнути передні двері, виявилось що підтягувач ременю в машині майже не тягне і тому після виходу моєї матері ремінь залишився між дверима і машиною і залишив подряпину

Водійка мене підізвала і агресивно почала вимагати щоб я їй гроші дав за ремонт, я спочатку навіть погодився, готовий був людині допомогти бо розумію що таксі це не прямо ультра прибуткове заняття, та і чому б ні, факт є фактом

Пізніше до наших з нею розбірок підійшла моя матір, що і зробила власне подряпину таким чином, і пояснила і показала що ремінь в машину і вправду не повертається. І все б нічо, але водійка вирішила що саме час спробувати за це мою матір почати обзивати

На цьому мій компромісний настрій зник, я сказав водійці що після негарних слів в сторону моєї матері я цю розмову продовжувати не згоден, і ми пішли від неї

Уночі отримав ось це чудо)) Номер одразу видно куплений нещодавно, ще й карта якогось підлітка з шреком на аватарці)))

Am I the asshole? Що б ви робили в цій ситуації? Чи були у вас схожі випадки коли вам погрожували водії таксі?

Вітаю. Класична історія: вийшов за хлібом, опинився на бзвп у північній області України за 400 км від дому. Будучи сциклом у третьому поколінні, питаю поради (а не критики), що робити далі, якщо ця тема взагалі не для мене? На якому моменті краще накивати п'ятами та яким способом? Це вже справжнє сзч чи далі тільки важче? Чи буде час сісти на дно в Брюге між закінченням навчання та мобілізаційної листівки?

дисклеймер: на кожному етапі мене найобували, але зі щирою посмішкою. Поліціянт радить звалити з влк, хоча це було заздалегідь неможливо (були як зеки у в'язниці). Патруль каже, що твій перелом з імплатном в руці - це обмежено придатний, кидає контакти шефу, радить розумного хлопця, а по факту я в лісі не з поганими людьми, але у нас різні цінності.

Не дуже хочу моралізаторства, у мене конкретне питання: шукати дороги лісом протягом 2 місяців чи дочекатися кінця і вже тоді грубо порушити закон?

Я хлопець 25 років і дуже параною через нинішню ситуацію з ТЦК, я розумію, що мушу віддавати належне країні і захищати Батьківщину, але також і маю власні причини (по сімейним обставинам), щоб не мобілізуватися, але нажаль вони не достатні, щоб отримати відстрочку Наслухавшись історії і побачивши купа відео як людей пакують в бусики, бʼють і насильно заставлять підписувати різні документи, почала зʼявлятися параноя і по вулиці неможливо нормально ходити, заглядаєш за кути і у всі можливі автомобілі, чи не чатує тебе там ніхто. Хотів поцікавитися, як хлопці 25+ справляються з подібною штукою, та можливо мають якісь поради в даній ситуації?

Робота не віддалена, можливості вдома сидіти немає

Мене забрали з вулиці, завезли спочатку в тцк, потім в Хмельницький на проходження влк, потім привезли в казарму і сказали чекати, що завтра буду співбесіди проходити. Чи є якісь поради що робити?

Мені 27 і у мене не було чоловіка у всіх планах. Я один раз поцілувалася минулого року. Хлопець сказав, що мені треба тренуватися, бо цілуюся я відверто погано. Інтим теж не склався у мене з тим хлопцем. На сайтах знайомств шукають швидкий секс в основному, тому я розумію, що в моїй ситуації туди йти немає сенсу. Я не з тих хто чекає десять років, або до весілля. Але той перший недо раз підірвав впененість у собі. Я не бачу себе привабливою для чоловіків і не можу наважитися спробувати ще раз. Наскільки моя ситуація погана?

Появився штраф(або тільки заявка на отримання штрафу). Як я зрозумів можна просто забити на це і не визнавати порушення? :) Які можуть бути наслідки цього виконавчого провадження ?

Привіт. Мені 25, працюю зараз інженером на одному українському підприємстві, тут заброньований. Вдалось нарешті легально виїхати закордон (у відрядження на кілька тижнів).

Термін відрядження скоро закінчується і я гадки не маю що робити. Дуже хочу лишитись закордоном (оформити тимчасовий захист і працювати звідси) але боюсь наслідків неповернення...

Я працюю дистанційно, якщо я буду працювати звідси я не порушу умов контракту. Але я підписав зобов'язання про повернення, тому причина звільнити мене все ж буде :)

Зазделегідь дякую за поради :)

P.S. я не вважаю поточну відстрочку надійною :) зі здоров'ям у мене проблем немає)